Віщі сни в різних культурах: всесвітня історія

На кожному заселеному континенті й у кожному столітті, про яке збереглися свідчення, люди лягали спати з надією, що ніч відкриє їм щось про завтрашній день. Єгипетський принц задрімав у затінку Сфінкса й прокинувся з обіцянкою престолу. Грецькі паломники ночували в храмах, сподіваючись побачити цілющий сон. Дружина римського консула благала чоловіка не виходити з дому в день, коли його вбили. Лакота, які шукали духовного видіння, постили на самоті на пагорбі, звертаючись із проханням про видіння, а в Японії й досі вважають перший сон нового року передвісником наступних дванадцяти місяців.

Це подорож історією того, як людство тлумачило сни про майбутнє: Єгипет і найдавніша зі збережених книг про сни, Месопотамія та Греція, найвідоміший застережний сон Стародавнього Риму, багаті й нерідко неправильно зрозумілі традиції сновидінь народів Північної Америки та Австралії, східноазійські сонники й щасливі перші сни року, авраамічні священні тексти, а також незвичні сучасні експерименти, які намагалися перетворити передчуття на систему раннього попередження. Протягом чотирьох тисячоліть незмінними залишаються дві речі: люди записують свої сни, а також сперечаються про те, які з них справдилися.

Єгипет: принц, Сфінкс і найдавніша книга снів

Близько 1400 року до н. е. молодий єгипетський принц на ім'я Тутмос полював поблизу Гізи й заснув у затінку Великого Сфінкса, який на той час уже був майже по шию занесений пустельним піском. Уві сні Сфінкс промовив до нього: звільни мене від піску, що мене засипає, і я зроблю тебе царем. Тутмос наказав відновити пам'ятку, а згодом справді став фараоном Тутмосом IV, хоча, схоже, не був першим претендентом на трон. Ми знаємо цю історію, бо він наказав висікти її на камені: Стела Сну й сьогодні стоїть між лапами Сфінкса. Історики часто розглядають її як блискучий політичний хід, де сон допоміг узаконити малоймовірне сходження на престол. Але це водночас показує дещо важливіше: у Єгипті сни могли мати таку силу лише тому, що люди були переконані - боги говорять через них.

Саме Єгипет залишив нам і найдавніший сонник, що дійшов до наших днів: папірус приблизно 1220 року до н. е., відомий нині як Рамессидська книга снів із папірусів Честера Бітті, яка нині зберігається в Британському музеї. Її формат легко впізнає кожен, хто хоч раз відкривав сучасний сонник: рядок за рядком ідуть записи на кшталт «якщо чоловік бачить себе уві сні...», після чого пояснюється, добра це прикмета чи погана. Для несприятливих снів іноді навіть пропонували короткий обряд, щоб відвернути знамення. За три тисячі років до появи сучасних застосунків для тлумачення снів уже існувала довідкова література про сновидіння.

Месопотамія та Греція: послання і зцілення

Найдавніші сни у світовій літературі походять із Месопотамії. В «Епосі про Гільгамеша» герой бачить уві сні метеор, що падає з неба, і величезну сокиру. Його мати, богиня Нінсун, тлумачить обидва образи однаково: до нього наближається могутній друг, дика людина Енкіду, яка змінить його життя. Месопотамські царі записували сни-послання від богів перед битвами та великими будівельними проєктами, писарі укладали списки снів-знамен, а професійні тлумачі мали офіційний статус. Тут повторюється той самий принцип, що й у Єгипті: сни вважали настільки важливими, що їх записували, систематизували й використовували майже як державні розвідувальні відомості.

Греки довели до досконалості іншу традицію - цілющі сни. До святилищ Асклепія, бога медицини, особливо до Епідавра, хворі приїжджали з усього Середземномор'я, щоб переночувати в храмі. Ця практика називалася інкубацією. Люди сподівалися побачити сон, у якому бог приходить, торкається хворого місця або призначає лікування. Стіни храмів поступово вкривалися написами вдячних людей, які описували саме такі сни. Яким би не було сучасне ставлення до цих зцілень, самі святилища діяли століттями, тож інкубація стала однією з найдовше безперервно практикованих традицій, пов'язаних зі снами.

Греція дала світові не лише перший великий західний сонник, а й одного з перших видатних скептиків. У II столітті н. е. Артемідор із Далдіса подорожував святами, розпитуючи людей про їхні сни, і на основі цього створив п'ятитомну «Онейрокритику». Він запропонував поділ, яким користуються й досі: одні сни здійснюються буквально, саме так, як були побачені, а більшість є алегоричними й говорять мовою символів, які потрібно тлумачити з огляду на життя самого сновидця. За п'ять століть до нього Арістотель уже написав невеликий трактат про віщі сни й дійшов напрочуд сучасного висновку: більшість із них є випадковими збігами, деякі відображають ранні сигнали хвороби, які подає організм, а деякі справджуються тому, що після такого сну людина починає діяти інакше. Давній світ не був наївним: у ньому вже існували майже всі аргументи, які ми обговорюємо сьогодні.

Рим: Кальпурнія та березневі іди

Найвідоміший сон Стародавнього Риму належить Кальпурнії, дружині Юлія Цезаря. У ніч на 14 березня 44 року до н. е., як розповідають античні історики, їй наснився його смертельний кінець. За однією з версій, вона тримала в обіймах його закривавлене тіло. Вранці Кальпурнія благала чоловіка не йти до Сенату. Цезар вагався і, за словами Плутарха, був майже готовий залишитися вдома, доки змовник Децим Брут не висміяв його за те, що він дослухається до жіночих снів, і не вивів із дому. Того дня, у березневі іди, Цезаря закололи. Через шістнадцять століть Шекспір надав цьому застереженню безсмертної форми:

Коли жебраки помирають, комет не видно; самі небеса палають, віщуючи смерть володарів.

Calpurnia, in William Shakespeare's Julius Caesar

Наші джерела були написані значно пізніше за самі події, а історія любить прикрашати свої найкращі сюжети, тому ніхто не може сказати напевно, що саме наснилося Кальпурнії тієї ночі. Але те, що ця розповідь збереглася, вже саме по собі промовисте: для римлян було цілком природно вірити, що смерть такого масштабу могла сповістити про себе уві сні дружини, адже вони жили в культурі знамень, де сни вважалися визнаним способом отримати важливе застереження.

Північна Америка: пошук видіння та приховані бажання душі

Єдиного погляду корінних народів Америки на сни не існує. У Північній Америці живуть сотні окремих народів зі своїми мовами, обрядами та живими традиціями, тож будь-який короткий огляд може бути лише шанобливою вибіркою. У лакота пошук видіння є священним обрядом, що називається hanbleceya, який часто перекладають як «плач заради видіння». Після підготовки під проводом духовного наставника людина постить на самоті на пагорбі, іноді кілька днів, молячись про видіння, яке відкриє її шлях і покликання. Важливо розуміти, чим це не є: це не ворожіння. Мета такого видіння - не передбачити майбутнє, а отримати напрямок, зрозуміти своє місце й призначення, у яке людина може вростати протягом усього життя.

Найвідоміший опублікований опис такого досвіду належить Чорному Лосю, духовному провіднику оглала-лакота. У дев'ять років, тяжко захворівши й залишаючись непритомним кілька днів, він пережив величезне видіння сил світу. Духовні провідники його громади визнали його винятковим, а сам він до кінця довгого життя вважав це джерелом свого покликання. Через багато десятиліть він розповів про нього поетові Джону Нейгардту, і створена на основі цих розповідей книга «Чорний Лось говорить» стала одним із найвідоміших духовних творів ХХ століття. Незалежно від особистих переконань читача, сенс цієї традиції зрозумілий і гідний поваги: велике видіння - це не щасливий квиток із відповіддю про завтра, а відповідальність, яка стосується всього життя.

Далі на схід народи Гауденосауні (ірокези) створили одну з найрозвиненіших у світі систем осмислення сновидінь. Сни відкривали ondinnonk - приховане бажання душі. Якщо сон ігнорували, це означало, що потреби душі залишилися без уваги, а за цим могли прийти хвороби й нещастя. Тому сни розповідали, обговорювали й намагалися втілити, а особливий обряд відгадування снів був частиною зимової церемонії Midwinter. Єзуїтські місіонери XVII століття із подивом описували це у своїх звітах, а в 1958 році антрополог Ентоні Воллес у відомій праці висунув думку, що Гауденосауні фактично сформулювали теорію прихованих бажань сновидного розуму за століття до Фройда. У цьому випадку питання про передбачення майбутнього майже втрачає сенс: сни були способом діагностики й моральним обов'язком, коли душа підказувала громаді, що їй потрібно далі.

Австралія: коли «Час сновидінь» не означає сни

Австралія потребує найважливішого уточнення в цій подорожі. Відоме поняття аборигенів «Час сновидінь» насправді зовсім не пов'язане зі сном. Це англійський термін XIX століття, що неточно передає такі поняття, як Tjukurpa, яким називають вічний порядок предків: закони, історії, пісні та істот, що сформували землю й досі підтримують її, реальність, у якій минуле, теперішнє й майбутнє існують одночасно. Багато представників корінних народів Австралії вважають назву «Час сновидінь» оманливою саме тому, що вона змушує сприймати живий закон як щось уявне. Сни під час сну справді мають значення в багатьох традиціях аборигенів, зокрема як простір контакту з рідною землею та з тими, хто відійшов, але сам «Час сновидінь» не є сном. Розуміння цієї різниці - одна з базових ознак поваги. Це найкраще нагадування про те, що англійське слово «dream» почали використовувати для значно ширшого кола понять, ніж воно здатне охопити.

Східна Азія: Чжоу-гун і перший сон року

У Китаї мистецтво тлумачення снів пов'язують з ім'ям державного діяча, якого шанують уже три тисячі років: Чжоу-гуна. Сонник Zhougong Jiemeng був укладений значно пізніше за час його життя, але саме це авторство показує, яким високим був статус цієї теми. Книгою користуються й сьогодні, хоча тепер найчастіше через сайти та застосунки. Ім'я Чжоу-гуна навіть стало частиною повсякденної мови: китайці й нині жартують, що хтось «пішов у гості до Чжоу-гуна», коли людина задрімала. Мало яка культура так довго безперервно зберігала популярність одного сонника.

У Японії існує одна з найчарівніших традицій віщих снів: hatsuyume, перший сон нового року, який сприймають як знак того, якими будуть наступні дванадцять місяців. Старовинне прислів'я називає найщасливіші образи: на першому місці гора Фудзі, на другому - яструб, на третьому - баклажан. Класичне пояснення пов'язує всі три символи з провінцією Суруґа, батьківщиною сьогуна Токуґави Іеясу, відомою своєю величною горою, яструбами та ранніми баклажанами. Додається й гра слів: японське слово taka («яструб») співзвучне зі словом «високий», а nasu («баклажан») співзвучне з дієсловом «досягати». У давнину люди навіть клали під подушку в новорічну ніч зображення корабля скарбів Семи богів щастя, щоб запросити щасливий сон. Раз на рік ціла країна м'яко намагалася трохи схилити власну долю на свій бік.

Авраамічна традиція

Священні тексти авраамічних релігій переносять це саме переконання у сферу богослов'я. У Танасі та християнській традиції Йосип тлумачить сон фараона про ситих і худих корів, рятуючи Єгипет від голоду, Даниїл пояснює сни вавилонських царів, а в Євангеліях сон попереджає Йосипа, щоб він вивів свою родину в безпечне місце. Докладніше про все це ми розповідаємо в нашому матеріалі про сни в Біблії. В ісламі правдивому сну надано чи не найчіткіше тлумачення: руя садіка (ruya sadiqa) вважається відблиском пророчого світла, тоді як більшість снів визнаються звичайними, а віруючих закликають не піддаватися страху через них. Цій темі присвячено окремий матеріал - правдиві сни в ісламі. У всіх цих традиціях повторюється одна й та сама закономірність: сон шанують, але водночас уважно розрізняють, які саме сни мають справжнє значення.

Від храмових сходів до картотечних шаф

Це прагнення ніколи не зникало - воно лише набувало нових форм. У 1960-х роках, після того як сон валлійської школярки передував трагедії в Аберфані, британський психіатр заснував справжнє Бюро передчуттів, де люди могли реєструвати свої сни ще до того, як відбувалися події. Незабаром подібний реєстр з'явився і в Нью-Йорку: давній храмовий ґанок ніби перетворився на картотечну шафу. Повну історію цього експерименту, його результати та науковий погляд на сни, які здаються пророчими, ви знайдете в нашому матеріалі чи можуть сни передбачати майбутнє. Та зверніть увагу, що об'єднує всі етапи цієї історії: від Стели Сну й Рамессидського папірусу до написів у храмі Епідавра та датованих карток бюро. Усюди присутнє переконання, що сон вартий того, щоб його записати. У фараона була стела. У Данна був записник. Принаймні щодо першого кроку традиції одностайні.

Чотири тисячі років люди, які намагалися зрозуміти свої сни, сходяться в небагатьох речах: Сфінкс обіцяє престоли, гауденосауні чують приховані бажання душі, Арістотель вважає це збігами, а в Японії пов'язують увесь рік з баклажаном. Проте в одному вони одностайні. Якщо сон хочеться зрозуміти, його потрібно записати, поставивши дату, ще до того, як день захопить вашу увагу. Ця звичка старіша за більшість абеток, і саме її ви можете почати практикувати вже сьогодні ввечері: Ruya надає приватний щоденник сновидінь із датами, а коли сон здається чимось більшим, ніж просто сон, пропонує методи тлумачення, засновані на психології та духовних і релігійних традиціях народів світу.